Історія підприємства

 

Слово "вода" займає одне з основних місць в лексиконі кожної людини. Мелітопольці - не виключення. І якщо роль води в житті міста на даний час 1956-1958усвідомлюють усі, то далеко не всі знають яку роль, відіграла вода в історії міста і яким чином здійснювалося водопостачання в минулому. Відразу потрібно зазначити, що однією з основних причин появи поселення на місці сучасного міста було географічне положення біля річки Молочної, адже спокон віку люди селилися біля води. Коли постало питання про поділ Мелітопольського повіту на Мелітопольський і Бердянський, та треба було здійснити вибір повітових центрів, положення Ново-Олександрівки біля річки Молочної - знову зіграло свою роль. У 1838 році Воронцов М.С., пропонуючи зробити Ново-Олександрівку повітовим містом, в якості однієї з переваг відзначав : "... до того ж вона лежить при досить значній річці Молочній...".
Аж до кінця XIX століття води річки Молочної, численних джерел правого берега і колодязів служили джерелом водопостачання Мелітополя. Однак, зростання чисельності населення і поява промислових підприємств змусило шукати інші джерела водопостачання. Природньо, що погляди звернулися вглиб землі. Перша свердловина, за даними Алексєєва Н.А., була пробурена в Мелітополі на Базарній площі в 1880 році на глибину 50-80 метрів. Однак, у зв'язку з неналежною якістю води, в 1887 році, також на Базарній площ - центральній частині міста, було облаштовано перший в Мелітопольському краї артезіанський колодязь, будівництвом якого керував Бурмейстер Вінінг, який працював до цього при артезіанському колодязі в м.Харкові. Глибина цієї свердловини була 132 сажні (бучакський горизонт) (1 сажень дорівнює 2,1336 метра). Вода піднімалася по трубах самовиливом на 12 сажнів (тобто на 25,6 метрів) над поверхнею землі. Гідрогеолог Головкинський Н.А. так описує це явище: "... міський колодязь на Базарній площі пройшов 4 артезіанські води. Четверта артезіанська вода піднялася по трубах на 12 сажнів над поверхнею; колодязь дає 54000 відер на добу; вода містить сірководень, який, однак, протягом небагатьох годин зовсім зникає". Температура води в свердловині досягала 22,5 - 23,75 ° С.
Дуже гарна якість води нової свердловини, яка відразу ж стала основним питним джерелом міста, призвело до рішення пробурити ще одну таку ж свердловину, але вже в районі станції Мелітополь. Для цієї роботи знову був запрошений Вінінг. У травні 1889 року, після тривалих (більше одного року) робіт, будівництво другої в місті артезіанської свердловини було успішно завершено. Глибина цієї свердловини була 170 сажнів. Буріння проводилося за допомогою найпростіших інструментів і пристосувань. Вода цієї свердловини, також бучакського горизонту, використовувалася багато років, як для потреб станції, так і для питних потреб населення.
Успіх на Базарній площі та станції Мелітополь послужив поштовхом до закладки нових свердловин. Буріння проводилося як державними установами, так і приватними особами. Вже в 1890 році місто отримувало воду з 4 казенних і 17 приватних свердловин. У сукупності свердловини давали 404000 відер води на добу. Успішний досвід отримання води з артезіанських свердловин викликав необхідність будівництва водопроводу, яке почалося одночасно з розширенням бурових робіт. Якщо на буріння свердловин пішло 10000,00 рублів, то на будівництво водойми - 6222,98 рублів, на прокладку чавунних труб - 12396,79 рублів. Всього на облаштування водопроводу було витрачено 29519,85 рублів. У 1889 році водопровід був введений в експлуатацію.
Спочатку водою з міського водопроводу користувалися безкоштовно. Однак, у зв'язку з необхідністю "поливання вулиць у видах оздоровлення міста" і браком коштів Міською Управою було запропоновано стягувати плату за воду. 13 серпня 1892 року Міська Дума постановила: "обкласти водовозів за користування водою збором на користь міста по 10 руб. на рік від бочки", а пізніше і промислові підприємства з розрахунку 1/20 копійки з відра води. З 27 листопада 1895 року за рішенням Міської Думи почала стягуватися плата за користування водопроводом з приватних осіб в розмірі 1/20 копійки за відро. Тоді ж було визначено, що "мінімальна кількість води, потрібну на жителя за технічними даними і за місцевими умовами, при відсутності каналізації, складе 4,5 відра на добу, що при оподаткуванні в 1/20 коп. за відро - складе за 100 відер 5 коп ".
До 1891 року в місті Мелітополі діяли дві артезіанські свердловини бучакського горизонту (на Базарній площі і станції), а також понад 20 свердловин глибиною від 15 до 35 сажнів - теж самовиливні (сарматський водоносний горизонт).
Водопровід з підземних джерел був створений в місті Мелітополі сьомим на Україні, у 1889 році. З тих пір водопроводи міст Києва, Одеси, Донецька, Артемівська та Чернігова, засновані теж на підземних водах і раніше Мелітопольського, вже давно перейшли на живлення з річок Дніпра, Дністра та Сіверського Дінця. А місто Мелітополь продовжувало використовувати виключно підземні води до 1992 року, коли в місто стала надходити вода з Каховського магістрального каналу.
Після розширення в 1910 році водопровідної мережі, водопроводом користувалася третина населення міста. Довжина міської вуличної водопровідної мережі склала 5,6 км. Було в наявності два резервуари ємністю по 10000 відер кожен, які слугували як для запасу води, так і для видалення супроводжуючого воду сірководню. 3/4 води йшло у водопровідну мережу самопливом, а 1/4 подавалася під напором. Підйом води в мережу під тиском проводився турбінним насосом, що працював за допомогою електромотору.
Через деякий час після введення в експлуатацію водопроводу було відзначено зменшення тиску в мережі, що дало привід говорити про виснаження підземних вод. Однак, на думку гідрогеолога Головкінcького Н.А., це було пов'язано зі зменшенням припливу артезіанських вод. Справжні випробування мелітопольців як якістю води, так і її відсутністю почалися пізніше, вже за радянських часів.
Після Великої вітчизняної війни у зв'язку з ростом промисловості і населення потреба у воді зросла ще більше. Посилена експлуатація свердловин значно знизила статистичний рівень води. І якщо раніше свердловини працювали на самовилив, то в 1956 році насоси вже не могли забезпечити достатню подачу, тому що рівень води в свердловинах опустився нижче позначки поверхні землі на 8-10 метрів. Місто змушене було терміново шукати шляхи виправлення становища, що склалося, і переходити на занурені насоси типу АП-8, АП-10 там, де це дозволяв розмір обсадних труб. А там, де розмір труб свердловин їх не дозволяв, свердловини були списані і затампоновані.
Після 1956 року в місті були пробурені ще 10 свердловин, однак міськводопровід подавав в мережу близько 10 тис.куб.м води на добу і її не вистачало. Мелітопольський міськводопровід протягом 1956-1958 років здійснював будівельні роботи з реконструкції та розширення міського водопроводу: будівництво майданчика №2 в районі "Кручі", яка складалася з трьох глибоководних свердловин, двох залізобетонних резервуарів, ємністю до 300 куб.м кожен, насосна станція другого підйому з охоронною зоною. Крім цього закінчувалося будівництво та обладнання свердловин №13 і №14 в районі Піщане з прокладкою від них водопроводів і напірного трубопроводу. Вкрай необхідно було побудувати два залізобетонних резервуара на майданчику №1 замість вийшовших з ладу і переобладнати трансформаторну підстанцію.
У 1954 році Міністерство комунального господарства УРСР доручила "Укргіпрокомунбуд" у м.Харкові розробити проект - завдання на систему водовідведення в м. Мелітополі. У 1955 році розробку проекту було передано Одеському філіалу "Укргіпрокомунбуда", з терміном закінчення проекту до серпня 1955 року. Виконавчий комітет, заслухавши проект міської каналізації, виніс рішення зобов'язати промислові підприємства міста взяти дольову участь в будівництві системи каналізації міста, яке передбачалося розпочати в 1956 році. Загальноміська система водовідведення міста Мелітополя існує з 1968 року.
Століття експлуатації підземного басейну багато в чому змінило його режим. У першу чергу це відбилося на рівнях води в свердловинах, які в 1889 році на 25,6 м. перевищували позначку земної поверхні, а в 1979 році вже на 100 м. і більше перебували нижче рівня земної поверхні. Тривала експлуатація басейну, наявність на території міста більше сотні артезіанських свердловин, інтенсифікація водозабору з численних свердловин населених пунктів, які гідрологічно тяжіють до міста Мелітополя - все це наклало свій відбиток на експлуатацію водоносного басейну та призвело до зменшення абсолютного і відносного водозабору зі свердловин та зменшення дебіту працюючих свердловин.
До 1970 року дефіцит води виріс у 6-8 разів. Стан водопостачання міста Мелітополя з його промисловими підприємствами знаходився у вкрай тяжкому становищі. Міські джерела водопостачання були в змозі забезпечити тільки 38-40% всієї потреби у воді. З огляду на це, Держкомітет запасів СРСР запропонував за висновком тресту "Дніпрогеологія" освоїти майданчик для буріння свердловин в районі села Новопилипівка, розташованого на відстані 18 км. від міста і розрахованого на 20 тис.куб.м води на добу. Це мало вирішити проблему водопостачання на найближчі 15-20 років. Проектне завдання на будівництво Новопилипівського водозабору вартістю 2,5 млн. рублів виконано відділом капітального будівництва Міськвиконкому. Новопилипівський водозабір введений в експлуатацію з 1973 року.
У зв'язку з обмеженістю запасів Новопилипівського водозабору не припинялись пошуки нових водозаборів для м. Мелітополя. У 1963 році Одеський інститут "Гіпрокомунстрой" розробив техніко-економічну доповідь щодо отримання води для м. Мелітополя з відкритого водоймища - Каховського водосховища. З 1992 року в місто стала надходити вода з Каховського магістрального каналу. До 2003 року м. Мелітополь користувався одночасно як підземними водами, так і водою з відкритого джерела. З 2003 року місто повністю відмовилось від споживання води з відкритого джерела.
За весь час існування підприємство було декілька разів перейменовано. У 1997 році Мелітопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства перейменували в Мелітопольське державне комунальне підприємство "Водоканал". Рішенням 24 сесії Мелітопольської міської ради 24 скликання від 30.09.2003 підприємство було реорганізовано в Комунальне підприємство "Водоканал". Після цього у зв'язку зі змінами в чинному законодавстві відбулася ще одна зміна в найменуванні: Комунальне підприємство "Водоканал" Мелітопольської міської ради Запорізької області. Під такою назвою підприємство працює по теперішній час.